Головними гостями фестивалю сучасної драматургії, звичайно, були драматурги.
Вони розповідали про свій досвід у драматургії та взаємодію з театрами.

Олександр Ірванець - поет, прозаїк, драматург, перекладач.
Автор п’яти збірок поезій, роману «Рівне/Ровно (Стіна)» (2002), численних п’єс та оповідань.
Його поезії та драматургія були перекладені англійською, німецькою, французькою, польською, шведською, російською, білоруською та хорватською мовами.

П’єси Ірванця ставилися на сценах Німеччини, Люксембурга, Казахстану.
Олександр Ірванець автор перекладів з білоруської, польської, російської, французької та чеської мов.
Лауреат премії Фонду Гелен Щербань-Лапіка (США) у 1995р.

З точки зору пана Олександра драматургія і театр різні речі.
Також нарікав на консервативність української режисерської освіти.
"Режисер все своє життя ставить свою дипломну п"єсу."

Також учасники зустрічі були запевнені - що писати драматургію це безнадійно, бо її не будут ставити.
Єдине, що тіщить - в сучасних умовах відпала меркантильна складова зайнять драматургією.

"Завжди була проблема слова, не можу писати мовою дикторів, бо такою мовою не розмовляють люди на вулицях".

Наталія Ворожбіт - закінчила Літературний інститут ім. Горького в Москві, факультет драматургії (майстерня Інни Вишневської).
Приймала участь у багатьох драматургічних фестивалях («Любимовка», «Новая драма»). Лауреат премії «Эврика!» (2004).
Автор п’єс «Житіє простих» (1994), «Дівчинка з сірниками» (1995), «Супербум та інші подарунки» (1997), «Ширма» (1999), «Галка Моталко» (2002), «Що ти хочеш, український бог?» (2004), «Демони» (2004), «Приєднуюсь» (2005), «Зерносховище» (2009).
П’єси поставлені в Москві, Петербурзі, Новоросійську, Лондоні, Ризі, Харкові, Києві, Стратфорд-на-Ейвоні.

Пані Наталя запевнила, що комфортніше почувала би себе як учасник, а не як гість.

Режисер театру "Котелок" наголосив, що не все так погано.
Багато хороших сучасних п"єс.
Їх така величезна кількість, що поставити їх усі не вистачить театрів.

Сподіватимемось: діагноз пана Ірванця, що українці народ нетеатральний не кінцевий, і майбуття є як в українського театру та і в сучасної драматургії.

Всього найкращого.

Катерина Аксьонова.

©